1911 рік.
Житомир ще не встиг оговтатися від літньої спеки, як містом поповзли чутки настільки тривожні, що спершу їх вважали звичайними плітками, породженими нудьгою та любов'ю обивателя до всіляких страхіть. Однак уже за кілька днів навіть найповажніші домовласники, службовці Селянського банку, дрібні чиновники губернських установ та шановні купці мусили визнати: у Житомирі коїться щось надзвичайне. Місто, яке ще недавно прокидалося під дружний гавкіт десятків дворняг, раптом стало неприродно тихим. Зграї безпритульних собак, що роками тинялися біля бійні, смітників та ринкових площ, почали безслідно щезати одна за одною. Спершу цьому навіть зраділи, однак незабаром мовчання вулиць стало лякати навіть найбільш байдужих.