РОМАН БЕЗСМЕРТНИЙ: «ЩОБ ЗБУДУВАТИ ВЕЛИКУ УКРАЇНУ, ТРЕБА ПОЗБУТИСЯ ПОЛІТИКІВ-ШОУМЕНІВ, ПОПУЛІСТІВ ТА МЕНШОВАРТОСТІ»

Майбутній кандидат у президенти Роман Безсмертний переконаний, що Велика Україна - це саме та ідея, котра змушує кожного українця незалежно від політичної орієнтації та поглядів відчути гордість за державу.

Це ідея економічно розвинутої країни, успішної, з дієздатною армією та почуттям власної гідності.

За його висловлюванням, "ми не повинні зазіхати на чуже, проте потрібно розуміти, хто ми є, і бути собою. Не втягувати голову, коли йдеться про власну велич".

Роман Безсмертний прийшов у політику разом з незалежністю України. За весь час він не забруднив свого імені жодним корупційним скандалом і збагатився лише досвідом, а не мільйонними статками.

Повернення Романа Безсмертного у велику політику саме зараз, коли країна опинилася над прірвою, викликало багато розмов на предмет відкриття перед ним великих перспектив. Його уже охрестили "кандидатом розумних". Зараз він наполегливо працює над кричущим питанням війни і миру. А також вибудовує власну стратегію відносин між державою та людиною.

На відміну від так званих рейтингових кандидатів, які роблять ставку на людину виключно як об'єкт маніпуляцій, Безсмертний має інше бачення існуючої проблеми. Він відрізняється від інших кандидатів докорінно практично в усьому. Відрізняється своїм ставленням до влади, яка не є для нього самоціллю, ставленням до життя, яке він проживає з огляду на те, щоб не прогнівити Бога, ставленням до "запозиченого" передвиборного капіталу у сильних світу цього. Готовий брати кошти лише від тих, хто їх декларуватиме. Його проблема, як кандидата в президенти, полягає не в тому, що олігархи з іменем не хочуть його підтримувати, а в тому, що він відмовляється брати брудні кошти, які доведеться потім відробляти. І в цьому винятковість Безсмертного, який розглядає політику як мистецтво управління державою, а не як ярмарок пихатості грошовитих мішків.

З вродженими інтелігентністю і впертістю, набутим досвідом Роман Безсмертний готовий сьогодні робити рішучі кроки вперед і жодного - назад. Скидається на те, що в разі його обрання президентом запропонована ідея про Велику Україну приречена перетворитися на існуючу реальність. Безсмертний готовий до того, що доведеться "зшивати" країну акуратно, безболісними стіжками, з урахуванням усіх протиріч, що зайшли занадто далеко.

Про міцне коріння роду Безсмертних, нетиповий підхід до людини з боку держави, переваги української різноманітності та гострі земельні й релігійні питання у світлі передвиборної лихоманки Роман Безсмертний розповів у своєму ексклюзивному інтерв'ю газеті "Эхо".

- Романе Петровичу, звідки походить рід Безсмертних, що одразу викликає асоціацію з незламною видатною українкою, що "в серці мала те, що не вмирає"? Як вважаєте, ви відповідаєте своєму прізвищу, яке вказує на ваші неабиякі духовну силу та дух?

- Прізвище людини накладає відбиток на її характер. А характер - це доля. Я, коли складав наше генеалогічне древо, зрозумів, що саме родинні витоки та міцне коріння багато в чому допомагають мені в український політиці, яка нерішучих відкидає на смітник історії.

Мого прадіда знайшли під час жнив на косовиці. Хлопчику дали ім'я Касьян, прізвище Безсмертний. Отож, моя родина, на долю якої випали важкі випробовування, всім своїм життям виправдовувала цей родовий, фамільний "титул", який пронесла крізь війну та Голодомор, розчарування та втрати. Слабких біда ламає через коліно, сильних робить ще більш загартованими. Здається, що мої славетні предки були міцнішими за броню.

Мій дід Кирило, батько мого батька, був живою легендою. Кремезний воїн, який мав два метри росту, пройшов крізь пекло Другої світової війни. Шість разів потрапляв у полон. Та, мабуть, долі було завгодно залишити його живим.

Бабуся сама виховала вісьмох дітей. Двоє діток померли під час Голодомору.

Від батька - сільського трударя мені в спадщину дістався стійкий потяг до землі, яка є джерелом моєї енергії. За фізичною роботою, яка заміняє мені всі задоволення світу, завжди з'являються свіжі ідеї. Для мене це своєрідний релакс. Це як для інших фітнес-клуб чи полювання, що є сьогодні вельми популярними серед представників політичної еліти.

- Ви досить нетипова постать в українському політикумі, яка збагачується не лише новинами з Інтернету, де багато "гарячих" сенсацій не витримують жодної критики, читаєте багато книжок. Що саме вас цікавить, окрім фахової літератури?

- Віддаю перевагу класикам. Особливо Ремарку та Діккенсу. На все життя я ввібрав в себе весь той біль, той моторошний страх, яким просяк мій улюблений роман Ремарка "На західному фронті без змін", вистражданий автором. Ремарк є представником загубленого покоління, який вже в доволі зрілому віці пережив дві війни. Проте на передній план завжди виходили не військові дії, а люди, їхні погляди, труднощі, думки. Багато подій, котрі відбулися в житті письменника, так чи інакше сьогодні знаходять відображення в нашій буремній дійсності. В тому числі й розподіл на "синіх" та "червоних", і той клятий синдром війни, який багато її учасників так і не змогли пережити. Та я чомусь переконаний, що Україна не втратить свого покоління, яке воює на Сході країни, як втратила його в Афганістані. Бо ми взяли в руки зброю вимушено, аби захищатись, і в цій війні, яка екзаменує суворо, навчилися головному: боротися треба не проти конкретної людини, а проти зла. Там, де багато зла, навіть маленьке добро стає великим.

- А які книги для вас найважливіші?

- Біблія і Конституція. Між двома головними законами є багато спільного. І там, і там йдеться про канони, які є обов'язковими для виконання кожною порядною людиною. Проте обидві найважливіші книги в Україні спіткала роль Попелюшки у власній домівці. Конституцією усі можновладці крутять, як циган сонцем, намагаючись перекроїти Основний Закон під власні амбітні бажання.

Що ж до Біблії, то, на превеликий жаль, сьогодні ми бачимо таку ж сумну картину. Багато віруючих, та мало віруючих, вибачте за тавтологію. З релігії роблять інформаційний привід, який залюбки використовується як політиками для підвищення рейтингу, так і священнослужителями. Окремі представники духовенства демонструють бажання "приватизувати" Бога й перетягнути його на свій бік. Не треба робити з людей в рясі ідолів. Треба розрізняти священнослужителів, бізнесменів у рясах і розвідників у рясах. Для мене головне віра і Бог.

- Ви дозволяєте собі досить сміливі вислови щодо представників "небесної канцелярії", яких називають намісниками Бога на нашій грішній землі. Не боїтеся Божої кари?

- У ранньому дитинстві моя мудра бабуся навчила мене правильному ставленню до оточуючої дійсності. "Живи так, синку, - казала вона мені, - щоб не було соромно за свої вчинки перед Всевишнім". Це і є мій дороговказ.

Скажемо так, я не відчуваю пієтету перед людьми в рясі, проте це жодним чином не розповсюджується на закони Божі, які є для мене орієнтиром. Стосовно релігійної теми, яка сьогодні на слуху у кожного, можу вам сказати лише одне - в жодному разі не можна перетворювати духовну матерію на модний тренд політичного сезону. Рейтинг Порошенка буде лише падати, якщо він не припинить спекулювати на вірі, яку зробив запорукою власного передвиборного іміджу.

- Більшість політиків, як це зазвичай трапляється, під час кожних виборів будуть активно використовувати у своїй передвиборній агітації ще одне гостре питання - земельне. Що ви скажете з цього приводу? Яка ваша думка щодо мораторію на продаж землі?

- Ще Михайло Стельмах колись писав, що земля - справа важка, тхне кров'ю. З того часу майже нічого не змінилося. Українці знову стають жертвами міфів про "душу і землю", які не продаються. Чим ближче до виборів, тим стають запеклішими баталії навколо цієї теми. Проте від того, що з високих трибун ламаються списи, нічого позитивного для аграріїв не відбувається.

Безумовно, земля сьогодні є предметом спекуляції політиків. Якщо коротко сформулювати мою відповідь на запитання "ринок чи мораторій?", я скажу "цивілізований ринок" і «цивілізований обіг». Бо крім продажу і купівлі землі є ще питання оренди, спадщини, дарування. Перехід ринкової системи координат вигідний всім. Однак наголос має бути саме на слові "цивілізований", що обумовлює виконання цілої низки умов.

Нас запевняють, що продаж землі використають безпринципні власники в гонитві за наживою, а те, що сьогодні без всякого ринку її вже використовують монополісти-латифундисти в гучномовних політичних дебатах, замовчується. Цей суттєвий нюанс державницької політики виносять за лапки обговорення, бо серед земельних "везунчиків" є люди з такими гучномовними прізвищами, як Косюк і Порошенко, і це все пояснює. Правда полягає в тому, що перед великими агрохолдингами, якими опікуються впливові земельні магнати, інші господарства приречені на програш ще на старті. Лише конкуренція може зробити "погоду в регіоні".

Я переконаний, що ставку треба робити на дрібні та середні фермерські господарства. Інакше кажучи, головним власником землі мають бути ті, хто її обробляє. Це правильно з точки зору відновлення економічної справедливості. Та й справедливості як такої. Щоб та земля, полита рясним потом селянина, що з діда-прадіда була його годувальницею, знайшла нарешті свого справжнього хазяїна. Того простого землевласника, від імені якого відомі багатії, які навіть лопату в своїх руках ніколи не тримали, ведуть політичну гру в одні ворота, доки сільські трудівники безуспішно горбатяться на багатого дядечка в дорогому костюмі. Насправді горлатим політиканам усіх забарвлень немає ніякого діла до згасаючих сіл. На кону лише власні політичні та фінансові інтереси, тому й готові грудьми ставати на захист "землі-годувальниці", залишаючи її у своїх власних активах.

Як людина, яка знається на землі і небезуспішно вирощує фуражну пшеницю, я бачу великі переваги від запуску цивілізованого ринку землі.

- Куди не кинь, куди не подивися - всюди суцільний клубок протиріч, а ви кажете що ми можемо бути великими. За рахунок чого ми будемо цього досягати?

- За рахунок нашої національної гордості, яку ніхто не відміняв. Згадайте віршовані рядки, які дуже влучно передають ситуацію: "яка біда, яка чума косила, а сила знову розцвіла". Наша сила саме в тій різноманітності, яку ми незаслужено вважаємо своєю природною вадою, а потрібно використовувати наш багатий український потенціал на користь великої, могутньої держави.

Це саме та ідея, навколо якої об'єднуються навіть запеклі вороги, яким вже набридло жити у стані меншовартості. Те, що оточує нас, - це творіння українців, і цим треба пишатися, а не втягувати голову в плечі, коли йдеться по наш спільний дім.

Водночас, переконаний, що Велика Україна можлива тоді, коли держава вилікується від політиків-шоуменів, популістів та меншовартості. Доки не з'явиться вольовий лідер, спроможний дати чітку відповідь на запитання, якою ми хочемо бачити нашу країну, ми не зможемо рухатися вперед. Сьогодні між владою і людиною існує велика чорна прірва, наша держава – слабка, аморфна і недалекоглядна. Велика Україна – це держава, в центрі якої стоїть Людина. Велика Україна – це сильна економіка, боєздатна армія, безпека і справедливість.

- Що спонукало вас взяти участь у президентських перегонах, які обіцяють в умовах війни і нестабільності стати найбруднішими і найнепередбачуванішими?

- Останні роки стали катастрофічними для України. Для мене переломним був 2015 рік, коли я на запрошення Президента пішов у Мінський процес і побачив, наскільки немічною є державна машина України. Вона не могла дати ради з елементарними проблемами, які виникали у цьому процесі. Чим більше я працював, тим більше переконувався, що є зрозумілі механізми вирішення цих проблем, однак машина «пробуксовувала»: паузу, яка виникла через Мінські домовленості, не здатні використати.

Я аналізував причини, чому з початку війни посадові особи належно не відреагували. Відповідь – у нездатності державної машини і повній нефаховості посадовців. Якби не суспільство, нас чекала б катастрофа.

Влітку 2015 року я вперше від свого оточення почув питання «Ти ж знаєш, як це треба вирішувати, чому ти не пропонуєш свою кандидатуру?». Коли ти бачиш, як все розвалюється і розумієш, як рятувати, далі стояти осторонь – нестерпно. Маю досвід, знання, розумію причини сьогоднішнього розвалу. Тому готовий працювати над подоланням кризи.

Водночас розумію: навіть коли у тебе є найгеніальніші пропозиції з вирішення проблем, вони нічого не вартуватимуть, якщо ти не будеш радитися з людьми. Відтак для мене головне – зустрічі з українцями в усіх регіонах. Ми маємо спільно дати відповідь на питання, як зробити нашу країну великою. Адже Велика Україна можлива і ми її збудуємо!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала Світлана МІХАЛЬОВА

Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 159 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2018. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира