А СУДДІ ХТО?

АБО ЯК ОКРЕМІ СУДДІ КОРОЛЬОВСЬКОГО м. ЖИТОМИРА І АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДІВ ЯВНО упередженО І НЕЗАКОННО РОЗГЛЯДАЛИ СПРАВУ ПРО ЗВИЧАЙНІСІНЬКУ ДОРОЖНЬО-ТРАНСПОРТНУ ПРИГОДУ

ЗАХИЩАВ ІНШИХ, А ТЕПЕР І САМ ПОТРЕБУЮ ЗАХИСТУ

"Іменем України!". Саме під таким гаслом оголошуються у нас всі судові постанови. Погодьтеся, якщо вже від самої неньки України вони оголошуються, то такі постанови мають бути абсолютно об'єктивними і законними. А чи це завжди так? На жаль, досить-таки часто далеко не так. Ось чому й рейтинги нашої судової системи такі низькі. Низькі, бо суддів не обирають, як мовиться, усім народом, як було раніше, а влада затверджує таких, котрі на її команду винести те чи інше вигідне їх рішення дружно відповідають: "Слухаємося!".
Ну а тепер про обіцяну історію з ДТП. Вірніше, з надуманою дорожньо-транспортною пригодою. Одним з її учасників, не повірите, якраз є я, абсолютно незаконно засуджений, щоправда, лише з приміткою: "з усним попередженням", шеф-редактор обласної газети "Эхо" Володимир Яцкевич. Погодьтеся, ніби й грішно опинитися мені в ролі винного, засудженого. Адже за більш як 10 років існування в газеті резонансних рубрик спершу "З громадської приймальні депутата облради В. М. Яцкевича", ну а вже потім "З громадської приймальні шеф-редактора "Эхо" В. М. Яцкевича" мені разом зі своєю командою вдалося захистити від чиновницького свавілля вже не сотні, а тисячі знедолених людей, а тут... і сам потребую захисту. Захисту вже від свавілля, нахабства осіб у суддівських мантіях, котрих не раз і не два гнівно критикував в "Эхо" за окремі незаконні, замовні їхні судові постанови, котрі після втручання газети нерідко скасовувалися вищими апеляційними інстанціями.
Однак коротко про історію даного конфлікту. Ще в листопаді минулого року, повертаючись в Житомирі з роботи додому на своєму авто і рухаючись після обгону легковика лівою дорожньою полосою, побачив, як водій іншого легковика, що рухався паралельно зі мною крайньою правою полосою, почав у мій бік жваво жестикулювати і кричати. Я зупинився, бо бувалі водії добре знають, що означають такі сигнали: або в твоєму авто спущене заднє колесо, або ще якась неприємність сталася позаду. Вийшов з авто. І раптом несподівано почув:
- Ви зачепили на повороті моє авто і пошкодили його. Платіть гроші!
- Але ж я жодним чином не зіштовхувався з вашим авто, - відповідаю. - Давайте оглянемо моє авто, чи є на ньому сліди зіткнення з вашим.
Оглянули. Жодних слідів зіткнення не знайшли. Однак той водій, а прізвище його С. І. Руденко, все одно почав звинувачувати мене в ДТП і вимагати гроші. Не діждавшись цього, бо не було жодних підстав, він викликав поліцію. І знову і він, і двоє поліцейських найретельніше оглянули правий бік мого авто. І теж не знайшли там жодних слідів зіткнення з його авто. Усе це було зафіксовано у відповідному офіційному поліцейському протоколі. До речі, і п. Руденко все це підтвердив своїм особистим підписом в тому ж протоколі, що означало, що він по суті й сам остаточно визнав: зіткнення наших авто не було.
Здавалося б, на цьому інцидент вичерпано і жодної моєї вини в надуманій С. Руденком ДТП немає, але... Не так сталося, як гадалося. За існуючим правилом, справу про це в адміністративному порядку було передано поліцією на розгляд до Корольовського райсуду м. Житомира, де вона потрапила до судді Л. С. Шимон, котра навіть не спромоглася викликати мене на перше судове засідання, чим грубо порушила моє право на особистий захист. Це вже насторожило: чи об'єктивним буде подальший розгляд даної справи?

БЕЗ ВИНИ ВИНУВАТИЙ

А ось на другому судовому засіданні якраз і розпочалася з боку Л. С. Шимон ота суддівська вакханалія. Здавалося б, повторюю, є поліцейський протокол з особистим підписом того ж п. Руденка про те, що на моєму авто не виявлено жодних слідів зіткнення з його автомобілем. Тобто суддя Л. Шимон на цьому й мала б поставити крапку і зняти з мене будь-які обвинувачення. Та не так сталося, як гласить його величність Закон! Раптом С. Руденко пред'явив суду фото якогось колеса з якогось авто зі слідами світло-зеленої фарби нібито з його авто і почав стверджувати, що це колесо з мого авто, яке він сфотографував на свій мобільний, і що це є, мовляв, прямим свідченням того, що саме я пошкодив його авто переднім колесом свого авто (?!).
Зауважте, суддя Л. Шимон одразу ж схопилася за цей надсумнівний "доказ", як потопаючий за соломинку, абсолютно проігнорувавши стовідсотково доказовий офіційний поліцейський протокол, підписаний, повторюю, й самим С. Руденком. Дивує й те, що суддя Л. Шимон навіть не спромоглася встановити при цьому, з чийого авто це "доказове" колесо. І винесла абсолютно незаконний вердикт - визнати мене винним і оголосити в постанові мені, цитую: "усне судове попередження". Отакої! Не більше і не менше, бо це ж бо під самим "Іменем України"!
Виходить, судді Л. Шимон офіційний поліцейський протокол з особистим підписом, в т.ч. і п. Руденка, в котрому по суті повністю спростовується моя вина, до лампочки, а якесь сумнівне колесо невідомо з чийого авто для неї беззаперечний доказ! Погодьтеся, хіба це не абсурд і не суддівське безглуздя? Адже на тому фото навіть не вказані ні дата, ні час зйомки, а таке має обов'язково бути при фотографуванні на мобільний. Та й на це чомусь закрила очі суддя Л. Шимон.
Чим керувалася при цьому дана суддя? Мої версії такі: проявила або ж некомпетентність, або ж упередженість, або ж особисту зацікавленість. Гадаю, що відповіді на ці мої припущення після ретельного розслідування можуть надати не лише Верховний суд, а й Рада суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Вища рада правосуддя, адже це не лише компетенція апеляційної інстанції. Мова йде про абсолютну безглуздість, незаконність такої постанови вищевказаної судді не лише на моє переконання, а й на думку найкваліфікованіших адвокатів, до котрих я звертався за роз'ясненнями. І це при тому, що при винесенні даної постанови суддя прикривалася святим "Іменем України"...

НА ЖАЛЬ, ЗНОВУ НЕ ТАК СТАЛОСЯ, ЯК ГАДАЛОСЯ

Йдемо далі. Бо на цьому суддівське свавілля і безвідповідальність не закінчувалися. Я оскаржив дану, як вважаю, абсурдну, незаконну постанову судді
Л. Шимон в апеляційному суді. Справу було доручено розглядати судді Ю. В. Широкопоясу. Був твердо переконаний, що вже хто-хто, а досвідчений судійський професіонал таки ретельно розбереться в цій справі і обов'язково винесе справедливу постанову: відмінить безглузду, нікчемну постанову, винесену суддею Корольовського райсуду м. Житомира Л. Шимон.
Та, на жаль, знову ж таки не так сталося, як гадалося. Цього разу С. Руденко видав "на-гора" вже не одне оте сумнівне фото невідомо з якого авто, а аж... 19 "фотозвинувачень". І знову вже суддя апеляційного суду Ю. Широкопояс  навіть не поцікавився, не дослідив природу виникнення цих сумнівних фото: справді вони з колеса мого авто чи з іншого? А могли бути й з іншого, бо наприкінці апеляційного розгляду п. Руденко пред'явив суду ще одне фото, де поряд з його легковиком розміщене й аналогічне з моїм за маркою, але інше за кольором авто. То чи не з колеса того авто й робилися оті сумнівні "фотозвинувачення"? А може, й з інших джерел? Повторюю, суддя Ю. Широкопояс навіть не спромігся це встановити.
Більше того, повторюю, під час другого засідання апеляційного розгляду свідок поліцейський М. Кравченко, котрий прибув за викликом на місце даної уявної дорожньо-транспортної пригоди, під присягою підтвердив, що жодних слідів від чорної гуми з мого колеса не побачив на місці пошкодження авто Руденка, а побачив там якісь дрібненькі світлі подряпинки. Здавалося б, що нарешті справедливість восторжествує!

СВОЯ РУКА - ВЛАДИКА

Однак суддя Ю. Широкопояс по суті повністю проігнорував у прийнятій ним постанові суду свідчення свідка поліцейського М. Кравченка, а чомусь взяв за основу свідчення лише свідка поліцейської
О. Ю. Лісогурської, надані під час першого засідання апеляційного суду. Запитується, чиї ж свідчення об'єктивніші - поліцейського з великим автомобільним стажем М. Кравченка чи новачка в поліції без великого досвіду автомобіліста О. Лісогурської? Та й на запитання судді під час першого розгляду вона відповідала абсолютно невпевнено, на кшталт: "не пам'ятаю", "не знаю", "забула" і т.д. і т.п. У цьому легко переконатися, прослухавши аудіозапис із засідання даного суду. Чому ж суддя Ю. Широкопояс віддав перевагу саме її свідченням, абсолютно незрозуміло. І чому в такому разі, якщо були сумніви, не провів перехресний допит цих обох свідків?
А тому й не дивною є постанова суду за його авторством, теж під святим "Іменем України", де вказано, цитую: "Апеляційну скаргу Яцкевича В. М. залишити без задоволення, а постанову Корольовського райсуду м. Житомира від 11.01.2019 р. відносно Яцкевича В. М. - без змін". І припис, як грім серед ясного неба: "Постанова набуває законної сили негайно після її винесення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку".
Ось так, не більше і не менше. Навіть не думай й надалі апелювати вище, бо я тут не лише суддя, а ще й і Цар, і Бог! Бо це ж під "Іменем України!".
А чи достойні такі судді під "Іменем України" вершити наші долі й надалі? І чи варто їх тримати на таких відповідальних посадах? Гадаю (це моя особиста думка і я на неї маю повне право), що свій вердикт щодо цього, повторюю ще раз, мають винести, окрім Верховного суду, ще й Рада суддів України, і Вища кваліфікаційна комісія суддів України, і Вища рада правосуддя, куди я вже звернувся зі скаргою на таке безвідповідальне, безглузде, незаконне, свавільне рішення вищезгаданих суддів під час  винесення ними своїх сумнівних постанов, та ще й, повторюю, під святим "Іменем України!".

P.S. Чому ж суддя Ю. Широкопояс так безапеляційно вказує в прийнятій постанові, що вона "не підлягає оскарженню в касаційному порядку"? З цього приводу у мене є кілька варіантів. По-перше, тому, що суддя п. Широкопояс зробив "геніальне відкриття" в юриспруденції, вважаючи "послідовні пояснення С. І. Руденка" (так вказано в прийнятій ним постанові) важливішими за надані мною конкретні докази, в тому числі найголовніший доказ - офіційний поліцейський протокол, де чорним по білому записано, що жодних слідів зіткнення мого авто з авто С. Руденка не виявлено, що, повторюю, остаточно визнав і сам С. Руденко, скріпивши цей вердикт своїм власним підписом. Окрім того, як ми вже знаємо, і свідок поліцейський М. Кравченко під час другого судового засідання підтвердив, що жодних слідів зіткнення переднього колеса мого авто з авто С. Руденка не виявив.
Що ще треба? Чи треба було після усього цього вам, п. Широкопояс, відкривати Америку, аби винести об'єктивну, законну постанову? По-друге, не виключаю, що в даному випадку могла спрацювати й так звана суддівська солідарність: ну як же міг суддя Широпокояс підставити свою колегу Л. Шимон, відмінивши її постанову? А по-третє, ще й тому, що якоюсь ненормальною владною структурою було прийнято безглузде рішення про те, що постанови про адмінпорушення не підлягають розгляду Верховним судом України. Безглузде, бо ж є ще й найвищий законодавчий акт - Конституція України, де чорним по білому записано, що ніхто не має права порушувати законні права та інтереси своїх громадян і котрі в будь-якій інстанції мають право на захист! Бо саме народ є джерелом влади в Україні!
Та як би там не було, але я все ж таки, як виняток, через дане суддівське свавілля уже подав апеляцію з цього приводу до Верховного суду України. Не розглядатимуть її там, звертатимусь й до Європейського суду з прав людини. Бо таке не прощається ні любителю поживитися за чужий рахунок так званому "потерпілому" С. Руденку, ні суддям, котрі його так затято покривають!
...І нарешті, звідки ж взялися оті подряпинки на авто
С. Руденка? - може запитати прискіпливий читач. Впевнений, що отими подряпинками він пошантажував уже не лише мене одного на такі жадані для нього гроші. А чому б і ні, коли судді "свої" в дошку. Захистять!..
Упевнений, і на вас, таких суддів - шимоних і широкопоясів, - таки зійде страшніший суд - Божий. За гріхи ваші перед Всевишнім. Покайтеся, доки не пізно!..
* * *
І ось уже перед самісінькою здачею цього номера газети в друк ми поцікавилися у колишніх керівників Житомирської мерії, чому у С. Руденка така велика жадоба до грошей. І сенсація! Нам повідомили, що на ту пору С. Руденко обіймав посаду головного архітектора Житомира. Нерідко траплялися за його участю не зовсім етичні випадки, коли він у замовників певних проектів під будівництво настійно "просив" позичити йому то 100 доларів, то кругленьку суму в гривнях. І чомусь при цьому "забував" віддавати їх. Замовники скаржилися і меру, і його першому на ту пору заступнику І. П. Гундичу на такого хронічного "забувальника". Свідки готові підтвердити це. А вже наступний мер таки позбувся такого "цінного" кадра-забувальника...

В. Яцкевич, шеф-редактор облгазети "Эхо", заслужений журналіст України

 


Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 171 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2018. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира