«ЗЕМЛЯ - СПРАВА ВАЖКА, ТХНЕ КРОВ’Ю»

Земельне питання в Україні - це клубок різноспрямованих інтересів, страхів, міфів, а подекуди й відвертих суперечок.

Ще відомий письменник Михайло Стельмах колись писав: "Земля - справа важка, тхне кров'ю". Минулого тижня ця тема стала гарячішою з огляду на те, що скоростигле відкриття земельного ринку набуло фантастично-детективного забарвлення. Відкривати чи не відкривати? Продавати чи ні? Скасовувати чи продовжувати мораторій? Сучасні бійці в особі новообраних членів агрокомітету Верховної Ради в авральному режимі за якихось кілька хвилин розрубали земельний клубок протиріч одним махом. До речі, жодного представника засобів масової інформації, які охрестили цей захід "таємною вечерею", запрошено туди не було. Отож, користуючись тимчасовим затишшям, "спеціалісти із земельного питання", які навряд чи відрізняють на вигляд озимі від ярових, спритно впоралися з відкриттям "цивілізованого ринку". За 8 хвилин вирішено було сказати розпродажу землі "так".
У той же час інші політики, які справедливо стоять на продовженні мораторію, грудьми стали на захист землі-годувальниці. В результаті сумнівне, з точки зору законності та регламенту, рішення було скасоване, а розгляд його перенесено.
Та баталії навколо земельного питання не вщухають. І в цьому немає нічого дивного. Адже земля для України - це ніби нафта, яка б могла ощасливити та збагатити всіх. Та сталося не так, як гадалося. Дароване Богом багатство знову стало "ресурсним прокляттям", бо на нашу землю зазіхають усі, в тому числі й ті, хто не має до неї ніякого відношення.
"Эхо" проаналізувало основні загрози вільного продажу земель сільгосппризначення.

«Землю та душу не продають»

Одним з головних доводів противників ринку землі залишається "залізний" аргумент, що природне багатство, мовляв, розпродадуть за копійки. Така думка поширена насамперед серед простих людей, які зневірились у добрих намірах можновладців. Власники паїв побоюються, і знову ж таки небезпідставно, що їх у черговий раз обдурять і кинуть, позбавивши останнього ресурсу, яким вони ще володіють. Треба визнати, що той поспіх і таємничість, котрі коливають повітря, роблять свою чорну справу. Армія противників продажу землі приростає новими "душами".
"Якщо для депутатів, міністрів та ангажованих ними коментаторів питання продажу землі стає актуальним лише з точки зору особистої вигоди чи політичних інтересів, то для нас, людей, які землею володіють та обробляють її, воно не втрачає своєї актуальності ніколи, - каже одна з жительок села Каленське Коростенського району. - Виникає дивна ситуація. Ми отримуємо за свої паї найнижчу плату в Європі - 1500-2500 гривень за гектар. Це в кращому разі. Бо можуть розрахуватися з нами лише натурпродуктом. І це попри те, що якість українських ґрунтів одна з найкращих у світі. Значно занижена при цьому орендна плата за землю очевидна. Проте в реальному житті ми побоюємось, що можемо втратити все.
Немає впевненості в тому, що ми зуміємо захистити нашу землю від скуповування її олігархами, - продовжує вона. - Навпаки, існує велика вірогідність того, що безпринципні власники в гонитві за наживою виснажать українську землю, що з діда-прадіда була нашою годувальницею. Насправді лячно, що коли у нас не залишиться ані клаптика власної землі, ми в буквальному сенсі слова станемо жебраками. Будемо вмирати на багатстві, яким ми вже розпорядитися не зможемо, бо господарювати на нашій землі буде хто завгодно: росіяни, американці та китайці, але не ми, українці. Недарма кажуть, що "душа та земля не продаються", - підсумовує жителька села Каленське Коростенського району.

Нова олігархія на порозі

Головну скрипку у супротиві продажу землі видіграють саме фермери. Більшість з них вважають, що якщо ринок землі відкриють, то орендовані ними паї тут же скуплять великі агрохолдинги, з якими фермерським господарствам тягатися ні фінансово, ні організаційно, ні юридично не вдасться. Більш за все вони хвилюються, що землю розпродадуть іноземцям. І в цьому є певна доля правди, бо якщо в першому варіанті "зеленої земельної реформи" ми чули про те, що іноземцям - зась, то в кінцевому варіанті ми побачили вердикт у пом'якшеному варіанті. Інакше кажучи, іноземці вже можуть стати власниками української землі.
"Я переконаний, що ставку треба робити на дрібне та середнє фермерське землеволодіння, - каже фермер Федір Коваленко. - Якщо сьогодні поспіхом відкриють ринок, ми приречені скласти руки перед великими агрохолдингами. Це дійсно може призвести до драматичних наслідків, коли земельний ринок, так і не встигнувши з'явитися, буде монополізований декількома великими латифундистами. Відіграти ситуацію назад тоді вже не вийде, зважаючи на непорушність права власності. І загалом ситуація буде нагадувати ваучерну приватизацію - приблизно з такими ж наслідками.
Якщо перехід до ринкових відносин у тій сфері призвів до становлення промислової олігархії, то тут призведе до появи земельної. Саме тому ми, фермери, виступаємо проти кавалерійських наскоків на землю, знову і знову будемо вдаватися до протестів, поки не будуть створені механізми, які забезпечать цивілізований ринок", - додає аграрник.
Також фермери називають такі вагомі аргументи: земля буде спустошена та зменшиться соціальна підтримка села.
Проте існує й інша думка, яку висловлюють люди, які також знаються на землі. Серед них син землеміра Роман Безсмертний. Людина, яка не опускається до популізму, має трохи землі та з гордістю каже, що небезуспішно вирощує фуражну пшеницю.

Кому це вигідно

Роман Безсмертний вважає, що перехід до цивілізованого ринку землі вигідний насправді всім. Але за виконанням низки вимог. "Якщо коротко сформулювати мою відповідь на питання "Ринок чи мораторій?", я скажу: цивілізований ринок. Слово "цивілізований", - каже Безсмертний, - постійно має передувати слову "ринок", а не навпаки, як це зараз відбувається. На його думку, аби зняти напругу з ситуації існуючої недовіри, частину державних повноважень при запровадженні ринку землі вочевидь треба делегувати недержавним профільним організаціям на зразок фермерських асоціацій.
"Спочатку треба захистити інтереси дрібних і середніх землеробів, які живуть на землі, а не віддавати перевагу агрохолдингам, чиї стартові умови з самого початку більш виграшні. Будемо відвертими, власники агрохолдингів краще знайомі з життям швейцарських кантонів, ніж з будівництвом українських районів. За умови цивілізованого ринку їм доведеться виплачувати ринкові ціни за паї, які до того вони орендували на своїх умовах. Це є справедливим з точки зору відновлення економічної справедливості, та й справедливості як такої", - наголошує Роман Безсмертний.
Він прогнозує зростання економічної активності людей. Головне, каже він, що при цьому держава виграє від притоку інвестицій.
А чи виграє зрештою той же простий землевласник, іменем якого сьогодні окремі амбіційні молоді люди, що заскочили до влади, наче Пилип в коноплі, прикривають власні бізнесові інтереси та бажання розправитись із землею, як повар з картоплею? Питання залишається відкритим...

Підготувала Олеся МІХАЛЬЧУК

Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 135 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2018. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира