ЙТИ ВПЕРЕД, РОБИТИ ДОБРО

"Хто не йде вперед, той іде назад".

Це давньогрецьке прислів'я ще зі студентських літ узяв девізом свого життя Богдан Богданович Леськів, головний лікар обласної клінічної лікарні імені О. Ф. Гербачевського. Плакат з девізом висить на видному місці в його робочому кабінеті, спонукає не зупинятися перед труднощами, а йти вперед і робити людям добро.

 

КОРЕНІ РОДУ

Можливо, життєва мужність увійшла в його душу ще від далеких предків. Адже народився він у невеличкому місті Рогатині Івано-Франківської області, котре відоме тим, що одним з перших отримало Магдебурзьке право. А ще тим, що звідти походить Настя Лісовська, котра була взята в турецький полон, але зуміла стати дружиною султана - знаменитою Роксоланою, і спромоглася багато доброго зробити для України.
Хто знає, можливо, цей давній козацький дух дав силу Богдану Леськіву відійти від родинних традицій - і його батько, і брати працювали інженерами-транспортниками - і податися в медицину. До такого рішення могла підштовхнути й тяжка хвороба матері: до неї часто викликали лікарів, він бачив їхню роботу і вчився у них доглядати маму. Тож після школи вступив до Івано-Франківського медінституту.
І тут знайшов свою долю, не лише професійну, а й особисту: з дружиною Оленою Борисівною познайомився ще на першому курсі - вони навчалися в одній групі, подружилися, а потім і одружилися. Вона ж і покликала його за собою на Житомирщину, в рідне місто Новоград-Волинський.

ПЕРШІ КРОКИ

У Новоград-Волинській міськрайонній лікарні Богдан Богданович Леськів 5 років працював ургентним хірургом. На таку посаду ніколи не призначають людей недобросовісних чи невмілих. Адже в цих лікарів ніколи немає спокійних ні дня, ні ночі, ні вихідних - бо хто знає, де й коли станеться якась аварія чи раптове ускладнення хвороби, тож потрібно негайно рятувати життя. І саме від майстерності ургентного хірурга, від його вміння та внутрішнього чуття багато залежить, виживе людина чи ні.
Майстерність Богдана Богдановича оцінили, дали вищу, але не менш відповідальну посаду - голови міжрайонної медико-соціальної експертної комісії. І тут проявив себе добре: вивів районну службу майже на європейський рівень. Тому в 2005 році його призначили головним лікарем обласного центру медико-соціальної експертизи.
А потім ще довелося працювати завідувачем кафедри Вінницького медінституту в Житомирському тоді інституті медсестринства, заступником головного лікаря Житомирського обласного центру боротьби зі СНІДом. Шлях непростий: і якщо й траплялися вибоїни, то не через помилки Богдана Богдановича, а з вини чиїхось непродуманих рішень. А в березні 2015 року Богдана Богдановича Леськіва затвердили головним лікарем обласної клінічної лікарні.

ХТО ЙДЕ ВПЕРЕД...

Житомирська обласна клінічна лікарня - найбільший медичний заклад нашого краю. Сюди звертаються за консультаціями та лікуванням понад 300 тисяч тяжких хворих на рік, понад 30 тисяч з них отримують лікування в стаціонарі. Людей тут лікують і доглядають понад 1750 працівників - 300 лікарів та 750 медсестер.
У дуже непрості часи довелося очолити Богдану Богдановичу Леськіву цей важливий заклад. З одного боку - медичні реформи, де є багато плюсів і мінусів. А також зменшення фінансування, зростання цін на ліки. З іншого боку - зниження рівня життя і лікарів, і пацієнтів. У таких умовах надавати якісну медичну допомогу дуже складно.
Але й за такої ситуації Богдану Богдановичу вдалося зберегти і згуртувати колектив, підтримувати творчі контакти з обласною владою та столичними й місцевими науковцями й підняти рівень медичного обслуговування, більше допомагати людям.
- Незважаючи на економічну скруту, - розповідає Богдан Богданович Леськів, - нам вдалося відкрити нові реанімаційні відділення. Нині 15% лікарняних ліжок реанімаційні. Це необхідність, адже до нас їдуть найтяжчі хворі з усієї області. За рік ми робимо понад 16 тисяч операцій. На цьому не будемо зупинятися, адже, за європейськими стандартами, в лікарнях нашого рівня має бути 30% реанімаційних ліжок.
Вдалося зробити сучасний ремонт у 12-ти відділеннях. Хоча через брак коштів деякі ремонтні роботи тягнуться місяцями, справу будемо продовжувати.
Радує й те, що нам вдалося придбати і закупити магнітно-резонансний томограф, комп'ютерний томограф, УЗД-діагностику, запровадити сучасні технології в лабораторії.

ДАЛІ - БІЛЬШЕ!

- Колектив у нас дуже потужний і творчий, - продовжує Богдан Богданович. - Радує, що ми завжди знаходимо спільну мову і спільне бачення у вирішенні тих чи інших проблем. Так, щороку ми освоюємо і запроваджуємо майже 100 нових технологій, в тому числі дуже важливих. Наприклад, уже планово робимо лапароскопічні операції грижі стравохідного отвору діафрагми. Раніше з таким діагнозом люди мучилися роками, боячись тяжких операцій: адже доводилося розрізати не тільки всю черевну порожнину, а й кістки грудини. А тепер це 4-5 отворів діаметром олівця, і на 3-й день хворого вже виписують додому. Хірург Віктор Петрович Перепелиця добре освоїв цю технологію, якою володіють у 4-5-ти областях України, не більше.
Вже звичними стали в нашій обласній лікарні аортокоронарне шунтування, протезування клапанів серця, операції на відкритому серці. Це робить завідувач кардіохірургічного відділення Анатолій Іванович Матвійчук з допомогою 4-х бригад хірургів. На їхньому рахунку 200-220 таких операцій щороку.
Зовсім недавно освоїли і стентування жовчних шляхів. Раніше ця проблема теж вимагала складних операцій. Нині ж хірург Олег Богданович Тригуба та його помічники вводять зонд через рот, шлунок і до печінки й очищають протоки від жовчних каменів. Таке вміють робити лише в 3-4-х областях України.
Не тільки вдосконалюємо, а й розширюємо наші медичні послуги, - наголошує головний лікар. - Ще недавно в області було тільки 4 центри гемодіалізу штучної нирки: в обласній лікарні, Бердичеві й Новограді-Волинському та Коростені. Ми додали ще два: в Житомирі та Овручі, щоб хворі, котрі не можуть жити без штучної нирки, могли швидше доїхати на процедуру.
Поновили й планові виїзди у райони, що на деякий час були непродумано відмінені. Тож тепер знову бригада провідних спеціалістів за графіком об'їжджає усі районні лікарні й оглядає найтяжчих хворих, за потреби забирає до нас на лікування.

І СУМНЕ, І РАДІСНЕ

Робота лікаря дуже непроста. Тож запитуємо в Богдана Богдановича, що найсумніше і найприємніше йому довелося пережити.
- Найсумніше було те, - відповідає він, - коли привезли з Бердичева молодого хлопця, ураженого електричним струмом. 95% тіла у нього було спалено, в тому числі й внутрішні органи. І хоча врятувати його, попри всі наші зусилля, практично не було можливості, але найбільш прикро те, що ніякої аварії там не було: хлопець просто захотів зробити селфі на даху електровоза... Стільки разів ми про це розповідаємо, попереджаємо, але, на жаль, не всі чують. І, як наслідок, горе... Гадаю, що батьки таких підлітків почують мене і зроблять відповідні висновки.
А найприємніше - бачити, як після операції на відкритому серці (вона може тривати й кілька годин, серце тоді зупиняють, а потім запускають) воно починає битися знову. Це є ще одним підтвердженням, що наша робота не марна...

ЩО КАЖУТЬ ЛЮДИ

Вдалося поговорити й з колегами Богдана Богдановича Леськіва: завідуючими відділеннями, рядовими лікарями. Прізвища не називаємо, щоб не образити тих, з ким поговорити не встигли. І ось що вони сказали.
- Добра людина й чудовий лікар. Таких мало.
- Витриманий, вихований. Ніколи не дозволяє  собі підвищити голос, накричати на колег. Якщо є якісь зауваження, скаже їх один на один, щоб не принизити в очах інших...
- Сім'я в нього чудова. Дружина Олена Борисівна - відмінний спеціаліст, чудово завідує недавно відкритим інсультним центром. І син, також Богдан Богданович, працює лікарем у 2-й міській лікарні. Донька Марія Богданівна теж лікар - невропатолог.
- Прекрасний організатор. Тільки завдяки йому в нинішні непрості часи наша обласна лікарня не втратила своїх позицій...
А Олена Василівна Васильчук, лікар-дерматовенеролог, у минулому головний лікар обласного центру боротьби зі СНІДом, додала:
- Так приємно, що після мого виходу на пенсію ставлення Богдана Богдановича до мене не змінилося, як це часто буває в інших. Як і раніше, він завжди підтримає, зрозуміє, допоможе. Дай Боже йому щасливої долі та подальшого професійного росту...
...До цих слів приєднуємося і ми.

Людмила НАТИКАЧ, заслужений журналіст України

Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 139 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2018. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира