ГІДНИЙ ДЛЯ НАСЛІДУВАННЯ

Житомирська обласна клінічна лікарня  ім.О.Ф.Гербачевського – це осередок висококваліфікованих  кадрів, які допомагають хворим міста і області.

Про лікаря від Бога, лікаря доброти і гарних знань, якому дякують за допомогу сотні мешканців Поліського краю, хочеться розповісти. Це завідувач відділенням ортопедії і травматології №2 Валерій Павлович Яковлєв, котрий і 40 років медичного стажу – 30  віддав саме цій службі.

Доречно зазначити, що відділення особливе, унікальне за своєю специфікою: таких відділень під кінець 80-их років минулого століття було на Україні всього п’ять, а залишилось тільки одне – в Житомирі. Відділення при необхідності можна перебудувати під госпіталь, варто добавити хірургів, анастезіолога, травматологів– і допомога пораненим готова.
–    Валерію Павловичу, з якою патологією знаходяться хворі у відділенні?
–    Патологія найрізноманітніша: допомагаємо хворим з відкритими переломами, з ускладненими переломами після оперативного втручання в районах, з політравмами, з хронічними післятравматичними остеомієлітами, діабетичною стопою.
–    Мабуть, досить непросто справитися з такими речами?
–    Безумовно, трудитися приходиться немало, особливо з огляду на такі моменти як післятравматичний остеомієліт і артрит, багатоуламкові переломи при політравмі, вогнепальні поранення кінцівок та їхні наслідки.
–    Що допомагає подолати хворобу саме у цих випадках?
–     Приходять на виручку випробовані часом апарати зовнішньої фіксації по Ілізарову, різноманітні моделі компресійно-дестракційних апаратів. Окрім, широко приміняємо передовий досвід світових провідних закладів охорони здоров’я: методи шкірної практики, італійської пластики, коригування дефектів кісток, зокрема, заміщення їх аутотрансплантантами. При лікуванні та реабілітації таких хворих нам допомагають наукові та технічні напрацювання в діагностиці та лікуванні.
– Ваше відділення – це досить складна ланка праці.
–    Безперечно, позаяк  тут задіяно сім спеціальностей: травма, хірургія, судинна і опікова хірургія, ендокринологія, ревматологія та пластика.
– Що найбільше дошкуляє сьогодні та заважає добре працювати?
–    На жаль, немає нормального забезпечення роботи відділення. Найперше, виїжджають досвідчені спеціалісти середньої ланки – безвізовий режим вже дає  про себе знати. Скажете: не біда, прийдуть інші медсестри, навчаться, будуть працювати. А чи є в тому впевненість? Вони набудуть досвіду і втечуть туди, де матимуть не мізерну, а достойну оплату праці. Відчувається нестача лікарів середнього віку – років 40-45, які мали б певний багаж  знань та власного досвіду в оперативній роботі.
–    Хіба мало штампують вузи молодих спеціалістів?
–     Ви вірно підмітили: штампують.  Але це не значить, що вчать так, як це було в добрі колишні часи, коли зовсім по-іншому відносились до навчального процесу. Прийшло молоде покоління лікарів, у яких більш прагматичне  ставлення до праці, інше бачення ролі лікаря та його призвання. Правда, є на щастя інтерни, дивлячись на яких розумієш: вони будуть гарними фахівцями. Як, наприклад, Володимир Гринишин, котрий проходить інтернатуру в нашому відділенні, та його дружина, котра теж є інтерном у відділенні кардіології. Прикро  і неприємно казати про те, що не вистачає елементарного: матеріалів для перев’язок, марлі, антисептиків, інструментарію.
– Проходячи відділенням, я побачила  добре оснащену перев’язочну.
– Так, її ми обладнали завдяки спонсерській допомозі, а також зробили гарний ремонт у відділенні, придбали стерилізатор і ультрафіолетовий стерилізатор за рахунок  фірм, керівники яких лікувалися тут. На жаль, сьогодні така реальність нашого життя, що мусимо просити допомоги у людей.
– Попри все сказане, я знаю, що весь свій час, вміння та знання чудового хірурга, великого практика Ви віддаєте хворим, а також молодим лікарям.
–    Мені дуже подобається вислів Далай-лами 14-го: «Передавай іншим свої знання. Це єдиний шлях до безсмертя». Не тому, що особисто прагну бути увінчаним і визнаним: зовсім ні. Але пам’ятаючи про своїх вчителів, таких як В.Л.Боровський, заслужений лікар КОМІ АССР, який трудився в лікарні №1м.Житомира, як Ю.С.Чехонін, заслужений лікар України, екс-завідувач цього відділення, що називалося раніше кістково-гнійним, стараюсь наслідувати їхній стиль у ставленні до праці та до людей. Тому ділюся тим, чого навчили мене кращі із фахівців.
– Знають у лікарні про те, що Ви запрошуєте до себе на операції молодих колег.
– Так, керуюсь тут одним: допомогти уникнути помилок молодим фахівцям під час оперативних втручань. Нещодавно  запросив молодих колег з другої  лікарні міста, щоб могли побачити цілісну картину під час операції, а не  тільки керуватися описаннями книги. В книгах по хірургії дається лише напрямок роботи, а тут важливо бачити цілісну картину. Оперативне втручання у травматології має свої нюанси, позаяк тут не чиста хірургія, де необхідно видалити апендицит чи каміння у жовчному міхурі. Воно вимагає зовсім іншого підходу, реакції реагування – мислити в форматі «ТРИ Д», щоб не було  зациклення  на чомусь одному. Щиро бажаю віддати те, чому колись так просто навчили мене прекрасні, людяні фахівці-наставники. Хто хоче це взяти для себе, той візьме, бо я свої знання і досвід не  замикаю на сім замків – я волію поділитися ними з іншими. Боюсь жити так, щоб мені  було соромно перед пам’яттю батьків, перед рідними, друзями, колегами і Богом, котрий дав шанс прийти в цей світ.
– У відділенні  тепер лежить молода людина у досить нелегкому стані.
– Так, це молодий хлопець, який отримав виробничу трамву. Йому потрібно було відрізати ногу, але ми зробили все можливе задля її збереження: немає тільки половини ступні. Проте і тут є вихід: зробимо італійську шкірну пластику, хоча цей процес займе і час, і сили, зате  дасть молодій людині нагоду  жити повноцінно.
– Ви сказали про нові напрацювання у вашій галузі. А особисто Ви хіба не пишете про свій досвід у медичні журнали?
– Коли я зараз читаю окремі статті, пов’язані з нашим профілем, то бачу те, на що не раз акцентував увагу молодих травматологів Юрій Семенович Чехонін. З часу відкриття відділення, з 1988 року, писалась книга. Це були напрацювання в гнійно-кістковій хірургії. Книга писалась мізками, серцем, в ній були зафіксовані невдачі та здобутки, помилки та вірні рішення. Але книгу не видали, хоча Юрій Семенович не раз стверджував: «Тут матеріалу на одну докторську та чотири кандидатських дисертацій». Проте ці матеріали не опублікували – руки не доходили, а чи не було бажання, а чи нерозуміння важливості записаного... У цому році  хочемо до 125-річчя обласної лікарні написати статтю, порушивши надто важливе питання: лікування хворих при нагнеєнні ендопротезів, при вогнепальній трамві кінцівок.
–Валерій Павлович, болить душа, коли бачиш по телевізору наших хлопців-вояків, котрі лікуються в госпіталях, як вони скачуть на милицях чи знаходяться в колясці.
– Це дійсно невтішна картина, тим паче, що її можна уникнути. Хворі нашого відділення ходять власними ногами, оскільки ми у своїй практиці застосовуємо апарати російського колеги Ілізарова, які у свій час допомагали у лікуванні бійців-афганців, а нині допомагають тим, хто приходить у відділення з вогнепальними пораненнями вже з інших пекельних точок. Раніше виходив з друку прекрасний журнал «Военно-полевая хирургия», де були описані унікальні випадки та напрацювання у воєнній хірургії, які допомагають і нині. Хто хотів, міг взяти для себе багато з практичних порад того журналу, щоб  ними користуватися сьогодні. Та тепер інші часи, а тому і другі прагнення у молодих спеціалістів, на жаль...
Багато чого  цікавого почула під час спілкування з завідувачем відділення.  А ще більше дізналася про нього як фахіця і людину від його колег, які знають Валерія Яковлєва десятки років. Олена Дєєва, екс-завідувачка нефрологічним центром, розповіла про наступне: «Валерій Павлович дуже любить свою роботу і з турботою дбає про пацієнтів. Мало хто знає, що він за власні кошти купляє надто дорогі деталі, необхідні для апаратів Ілізарова задля допомоги хворим. Бачати злиденність простих людей, він не може поступити інакше, бо хворі неспроможні купити ці деталі. Він дещо схожий на великого кардіохірурга Миколу Амосова своїм альтруїзмом і добропорядністю».Володимир Гордійчук, екс-завідувач нейрохірургічним відділенням, сказав: «Висока професійна планка і велика відданність пані Медицині характерна для цього лікаря. Якраз це допомагає йому людям, які попадають у сильні ДТП, складати ноги чи руки  з уламків. Сотні пацієнтів вдячні Валерію Яковлєву за його золоті руки хірурга.  А ще підкупляє скромність і людяність у ставленні до колег і хворих, у безвідмовності в допомозі. На нього можна покластися у важких випадках життя – не підведе». Костянтин Вишинський, анастезіолог, екс-завідувач інтенсивної терапії, зауважив: «Він залишився із тої прекрасної когорти професіоналів, які цінують свій фах і добиваються великих успіхів завдяки шаленній  праці (щорічно робить 450-470 операцій) та наполегливості. Це людина вдячного серця – ніде у лікарні не вшанували пам’ять своїх вчителів-наставників так, як це зробив  пан Валерій по відношенню до Ю.С.Чехоніна, портет якого висить на самому видному місці у відділенні». «Яковлєв – це взірець доброти та чуйності,– сказала екс-завідувачка ендокринологічним відділенням обласної лікарні Тетяна Ярова. – Хворими з діабетичною стопою він опікується по-батьківськи і робить все задля збереження кінцівок. Вимогливий до себе,  дуже відповідальний, надійний». Сергій Кириленко, завідувач судинної хірургії, зазначив: « Пан Яковлєв – особливий  в усьому: манері поведінки, спілкуванні, навіть в стилі одягу. Він доброзичливий і добросердечний,  немає в нього гордовитої пихи, ядовитої заздрості, позаяк сам має глибокі та обширні знання, якими ділиться з іншими. А ще – він дуже духовна людина. Думаю, що якби пан Валерій не став лікарем, то обов’язково був би священником». Старша сестра відділення Людмила Дем’янчук відмітила: «Під орудою нашого завідувача працювати приємно і легко. Естет від природи, у відділенні він старається створити атмосферу затишку і комфорту, островки краси, щоб хворим і персоналу було приємно тут знаходитись. Його вирізняє серед інших порядність і добрий гумор, абсолютна відсутність зверхності у ставленні до людей, інтелегентність і достойність. Ще дуже подобається девіз Валерія Павловича: «Люди, залишайтесь людьми!»
Від авторки статті. Така всебічна характеристика лікаря Яковлєва зовсім не випадкова. Він – нащадок дуже старовинного дворянського роду, родинне коріння котрого знаходиться в райцентрі Яковлево Нижньо Новгородської губернії. У цій великій сім’ї були православні священники, офіцери, науковці, котрі керувались поняттями «совість і честь», а тому вірою і правдою служили своїй землі та людям. На генетичному рівні Валерій Павлович ввібрав все те краще в людині, що закладене Богом і родом. Певний свідомості свого походження, власної гідності та честі, він є прекрасним взірцем для наслідування молодого покоління. Яковлєв не шукає ласого куска за рубежем, а власною працею стверджує основне: він син України, котрій віддає себе сповна.

Ольга Ольжинська

Баннер
Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 259 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2020. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира