ПЕТРО ЖУДРА: ВОГОНЬ ПАМ’ЯТІ НЕ ЗГАСНЕ!

12 лютого виповнилося 100 років з дня народження видатного педагога і громадського діяча

Драматична доля воістину почесного громадянина Радомишля, заслуженого учителя України Петра Васильовича Жудри, чиє ім»я тепер носить вулиця, на якій він жив, заслуговує кіносценарію або може бути сюжетом для роману. Народився Петро Жудра 12 лютого 1921 року в селищі Біла Криниця Радомишльського району в родині лісника. Після закінчення наприкінці 30-х років десятирічки в сусідній Кодрі Макарівського району Київщини вступив до Київського інженерно-будівельного інституту. Не встиг приступити до занять, як до деканату завітали двоє військових. Вони запропонували Петру і ще кільком юнакам перевестися до Київського артилерійського училища: треба було зміцнювати оборонну міць держави. Так Петро Жудра став офіцером.

Війну 20-річний лейтенант зустрів 22 червня 1941 року на західному кордоні командиром взводу управління батареї 152-міліметрових гаубиць 391-го гаубичного артилерійського полку на Львівщині. Під час відступу на нові позиції колона тракторних тягачів з важкими гарматами й автомобілів проходила через невелике містечко. З дахів будинків артилеристів несподівано обстріляли. Виявилося, націоналісти, розповідав Петро Васильович.

Полк з боями відступав до Умані. Від потужних фугасів гаубиць, поставлених на пряме наведення, на шматки розліталися гітлерівські танки. Однак за Уманню ворог узяв наші війська у кліщі. Випустивши останні снаряди, вцілілі артилеристи вивели з ладу техніку і намагалися вирватися з оточення. Під час прориву лейтенанта Жудру контузило. Виходили місцеві жителі.

Шлях до Дніпра був перекритий федьджандармерією. Юнак пішов до батьків на Житомирщину. Села старався обминати. Ночував у кущах.Якось, розповідав, прокинувся під деревом. А над ним – гойдалися ноги повішеного чоловіка, якого у темряві, знесилений не помітив.

У Білій Криниці Петро став членом підпільної організації, яку організували молоді робітники склозаводу. Вони збирали на місцях боїв зброю. Зняли з двох збитих літаків кулемети. Одного разу із заваленого вибухом окопа стирчала гвинтівка. Жудра почав розгрібати пісок і побачив, що зброю стискає мертва рука солдата. Вириваючи гвинтівку, раптом почув стогін. Боєць був живий, хоч пролежав непритомний і присипаний не один день! Підпільники відкопали його і занесли в село. На жаль, згадував Петро Васильович, солдат помер від гангрени.

Через зраду гестапо заарештувало кількох підпільників. У його катівні загинула і Надія Жудра, сестра Петра Васильовича. Навесні 1942 року наш земляк, начальник 10-го київського відділення міліції Іван Хитриченко, який після полону повернувся у рідне село Веприн Радомишльського району, організував партизанський загін. Петро Жудра став його бійцем. Партизани розгромили поліцейську дільницю на станції Ірша, спалили спакетовані для відправки у Німеччину сіно й солому, нападали на лісових дорогах на гітлерівські машини. В один липневих вечорів загін заночував у хаті лісника неподалік села Кримок, щоб перепочити і напекти хліба. Не знали, що у місцевого мельника є телефон. Той викликав з Радомишля карателів. Після тяжкого нічного бою більша частина партизан загинула, а решта розбіглися і змушені були переховуватися. Відновити бойову діяльність Іванові Хитриченку вдалося лише на початку 1943 року.

Під час бою 12 лютого, якраз у його день народження, Петра важко поранило. Товариші сховали його у Кодрі в хаті ветерана Першої світової, георгіївського кавалера Лук»яна Голонзовського, який у 30-ті роки зазнав сталінських репресій. Сподівалися, що сюди місцеві поліцаї не поткнуться.

Доглядала Петра 17-річна Лук»янова дочка Неоніла, Неля. Згодом вона стала партизанською розвідницею і зв»язковою. Між ними, як це нерідко трапляється в молодості, спалахнуло кохання. Згодом, після звільнення нашого краю Петро знову увіллється до лав Радянської Армії і після Перемоги повернеться до Нелі. Вони одружаться, народять чудового сина Олександра, який стане кандидатом технічних наук, лауреатом Державної премії України, одним з провідних фахівців Інституту електрозварювання НАН України імені О.Є.Патона. Працюватимуть разом в одній школі, радітимуть онукам, правнукам, проживуть у любові і злагоді майже сім десятиліть і закінчать життєвий шлях, як буває у закоханих, майже в один липневий день 2013 року.

А поки що партизани зустрілися з розвідкою Сумського з»єднання народних месників генерал-майора Сидора Ковпака. Досвідчений ватажок прийняв загін Хитриченка на стажування. Після важких боїв на Житомирщині і під Кодрою партизани потребували перепочинку і поповнення боєзапасу. Ковпак повів з»єднання у рейд в Білорусію, де партизанські аеродроми приймали літаки з Великої землі зі зброєю, медикаментами і продовольством. Шлях туди теж був нелегким і довгим – з боями, без харчів, через болота. Особливо потерпали без солі. Якось розвідники знайшли у полі почорнілу купу кристалічної, солонуватої на смак речовини. Медики сказали, що то мінеральні добрива, але потрошку їх можна вживати. Смак їжі з такою «сіллю» був не дуже приємним, але голод і бажання солоненького перемагали відразу.

Після ночівель у вогких землянках або просто неба, перебування у болотах чи холодній воді зимових річок Петро почав кашляти. Однак не звертав уваги. Застуди були постійними супутниками багатьох народних месників. Лікуючись відварами лісових трав і корінців, вони лишалися в строю.

Після повернення з Білорусії на Житомирщину Сидір Ковпак як уповноважений Українського штабу партизанського руху призначив Івана Хитриченка командиром Київського партизанського з»єднання, яке об»єднало 22 загони народних месників Київщини і сходу Житомирщини, і наказав не давати спокою ворогові в районі Києва – Житомира, збирати розвідувальні дані про угрупування й оборону гітлерівців на Дніпрі. Одним із загонів командував лейтенанТ Петро Жудра.

Восени 1943 року на Житомирщину після знаменитого Степового рейду прийшло партизанське з»єднання генерал-майора Михайла Наумова. Незадовго до цього під Вінницею партизани несподівано потрапили в район, буквально нашпигований озброєними артилерією і танками есесівськими частинами. Розвідка з»ясувала, що то була охорона ставки Гітлера. В боях з нею партизани зазнали значних втрат. Але боєздатності не втратили. Петра Жудру вразило те, що месники цього з»єднання всі були вдягнуті у військову форму, командири носили офіцерські погони. І він, сам армійський офіцер, попросився перейти до Наумова. У жовтні радисти доповіли, що радянські війська вийшли до Дніпра. І Наумов, розгромивши під Кодрою гітлерівський полк особливого призначення «Бранденбург», вирушив на схід, маючи намір взяти участь у визволенні Києва. Під Майданівкою партизанам довелося витримати ще один запеклий бій. Під час атаки Петрові та іншим партизанам врятував життя Жудрин вірний друг, великий пес Джульбарс, який побіг попереду і підірвався на міні.

Володимир ШУНЕВИЧ, колишній учень (Київ – Житомир)

 

Баннер
Баннер
Баннер
ХТО ХОЧЕ КУПИТИ ОШАТНУ ОСЕЛЮ?
У селі Іванків Андрушівського району, що на Житомирщині продається гарна дерев'яна хата з двох кімнат, кухні та просторою верандою. Поряд великий гараж, де можна розмістити навіть трактора чи велике авто. Є добротний погріб. У дворі розміщена глибока свердловина на воду. Поруч з будинком проходить газова труба. Також неподалік чудове водоймище, де влітку можна вдосталь покупатися, половити рибу. Та й відстань звідси до Житомира порівняно невелика - трохи більше 20 км. Так що кращої дачі не знайти. Або ж оселі для постійного проживання.

Довідки за тел. (067) 939-12-01, (0412) 55-09-80

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 61 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2021. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира