– Все в житті змінюється, і мова також, –сказала Галина Доброльожа – кандидат філологічних наук, доцент, старший викладач кафедри методики викладання Житомирського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.
Зізналася, що філологія – любов її життя.
Багато років вона присвятила вивченню та викладанню рідної української мови, має більше сотні наукових публікацій на цю тему, брала участь у створенні 4-х словників українських фразеологізмів.
Вивченням динамічного розвитку мови займаються багато українських науковців, – наголошує Галина Миронівна. – Серед них – Н. Коваленко, О. Селіванова, О. Стишов, А. Григораш та десятки інших. За їх висновками головне, що впливає на розвиток мови – то історичні події, а не спілкування можновладців, простого люду, літераторів чи – в останні часи – засоби масової інформації.
Фразеологізми – надзвичайно глибинний пласт української культурології, – наголошує Галина Доброльожа. Взяти хоча б «Повість минулих літ» (початок ХІІ ст.), «Слово о полку Ігоревім» (ХІІ століття). Саме там вперше зустрічаються вислови, що дійшли і до наших часів. Зокрема, «пішов як тать у нощі» – безслідно зник, «іду на ви» – попередження про напад, «мертві сорому не імуть» – висновок про безстрашність воїнів і так далі.
Щодо періоду середньовіччя, то на цей час припадає поява давньоукраїнських словників Памви Беринди, Лаврентія Зизанія (Тустановського), Єпифанія Славинецького, фразеологізми з яких живуть у нашій мові і досі. Особливо поширені культово-релігійні компоненти, наприклад «духа оддати», «душу погубити», «мати Бога в животі». А також інші: «не моцний на голову», «костю в горлі стати», «гріти руки», «стерти з лиця землі»…
Варто зауважити, – додає Галина Миронівна, – що українська земля завжди славилася видатними воїнами: Святослав Хоробрий, козак Мамай, Іван Богун, Іван Сірко, Петро Болбочан, Роман Шухевич, Валерій Залужний… Проте символи українського війська не стали маркерами українського світогляду. Виняток становить хіба що булава – холодна зброя ударно-дробильної дії. Ще з часів пізнього палеоліту ця зброя була в багатьох народів: римлян, русичів, вікінгів, германців, кельтів. Згодом, у козацьку добу, булава стала символом державної влади та гетьманської гідності: з булавою художники зображали українських гетьманів, саме булаву вручають на інавгурації Президенту України… До сьогодні на цю тему побутують давні вислови: «До булави треба голови», «Аби булава, то знайдеться й голова»…
Але національним світобаченням українця ще в ті часи були й залишаються звичайні буденні об’єкти – тварини, птахи, рослини, любов до рідної землі. Кількасторічний період козаччини вніс у скарбницю української мови чимало сталих висловів: «Свій край – як рай, а чужа країна – як домовина»; «Кожному мила своя сторона»; «Кожен край має свій звичай»; «Кров – не водиця, проливати не годиться»…
На жаль, перемігши в багатьох битвах із московитами, Україна програла в боротьбі за незалежність, – зазначає Галина Миронівна. – Тож багато років вороги писали нашу історію, знищували самоідентичність, матеріальні та духовні пам’ятки, забороняли українську мову. Цікаво, що фразеологічні збірники радянського періоду фіксують численні сталі вислови зневажливого змісту щодо татар, поляків, шведів, німців, козаків, українських гетьманів і державних діячів. Узяти хоча б такі: «Мазепа в Полтаві галушкою вдавився»; «Погорів, як швед під Полтавою»; «Тягає, як Петлюра гармошку» і тому подібне .
Сьогодні українська фразеологія активно залучає нові сталі вирази на потребу дня. Потужним поштовхом до оновлення і збагачення мови стала війна в Україні, що триває ще з 2014 року. Воєнні дії неймовірно збагатили українську лексику: до вжитку залучено переосмислені мовні одиниці: «бавовна» – вибух, «дискотека» – бойові дії. З’явилися нові лексеми: «рашизм», «лугандон», «зукраїнити», «задвохсотити», «відбандерити», «чорнобаїти» і ще багато подібного. З’явилися неологізми в багатьох давніх визначеннях. Так, одяг нині можуть називати «піксель», «термуха»; взуття – «берці», «педалі»;амуніцію– «броник», «бойові пташки», «ночники»; зброю – «залізо», «калашмат», «покемон»; вести бойові дії – «джавелінити», «байрактарити» і так далі.
Отже, лексичний та фразеологічний фонд української мови активно поповнюється, – підсумувала свою розповідь кандидат філологічних наук, доцент Галина Доброльожа. – Це є індикатором суспільних настроїв та змін і дає перспективу для подальших досліджень.
Людмила НАТИКАЧ,
заслужений журналіст України
м. Житомир
