ГЕРОЇНІ ЖИТОМИРСЬКОГО ЛЬОНОКОМБІНАТУ

У попередніх публікацях нашої газети розповідалося про Героїв Соціалістичної Праці

славних льонарів з Великого Лугу, що в Червоноармійському районі. Але виростити високий урожай льону - це півділа. Його ще треба переробити на лляну тканину.


У повоєнні роки Житомирщина стала однією з основних льоносіючих областей України. На її долю припадала п'ята частина виробництва льоноволокна. У 1960-1970 роках в області в середньому за рік його вироблялося 15 тисяч тонн. Для його переробки на тканину потрібен був сучасний льонокомбінат.
У 1961 році на території хутора Хінчанка, що поблизу Житомира, розпочалося будівництво Житомирського льонокомбінату - текстильного гіганта на Поліссі, який мав на місцевій базі виробляти лляні тканини.
Спорудження підприємства стало важливою подією на Житомирщині. Воно викликало великий інтерес у молоді, особливо у дівчат. Багато молодих людей хотіло працювати тут. До введення комбінату в дію бажаючим пропонували працювати на його будівництві.

 

КАТЕРИНА БОЛОШКЕВИЧ

Серед тих, хто пішов будувати комбінат, була молода симпатична дівчина Катя Болошкевич, котра після закінчення середньої школи деякий час працювала на Житомирському м’ясокомбінаті.
Ще йшло будівництво комбінату, а в Оршу та Смоленськ були направлені групи дівчат для оволодіння професією ткалі. З ними поїхала і Катерина. Коли комбінат було введено в дію, однією з перших ткаль на ньому стала Катерина Болошкевич. Новозбудований Житомирський льонокомбінат на той час був найпотужнішим у Європі. Катерина дуже швидко освоїлася на виробництві і почала видавати готову ткацьку продукцію. Кілометрами вимірювалося виткане нею полотно. Тільки за дев'яту п'ятирічку Катерина Болошкевич видала 6798 погонних метрів тканини, виконавши два п'ятирічних завдання. Щоб перевезти таку кількість тканини, потрібно було 75 вагонів, тобто цілий залізничний ешелон. Перші успіхи запалили дівчину на нові трудові звершення.
У ткацькій справі був досить високий рівень технічного обгрунтування норм. Тож кожен рух ткалі був регламентований з точністю до однієї секунди. За таких умов дуже важко знайти резерви, аби надалі підвищувати продуктивність праці. І все ж Катерина Іванівна знаходила їх. Більше того, вона стала ініціатором руху за обслуговування кількох верстатів. Спочатку вона працювала на десяти, потім на чотирнадцяти, вісімнадцяти і нарешті на двадцяти чотирьох верстатах. Почин передової трудівниці підтримали інші ткалі, завдяки чому на підприємстві значно зросла продуктивність праці.
Слава про Катерину Болошкевич розлетілася по всій країні, до неї приїжджали вчитися ткалі з інших комбінатів.
У 1977 році за видатні успіхи у виконанні соціалістичних зобов'язань, досягнення найвищої у галузі продуктивності праці, особистий внесок у збільшення випуску товарів народного споживання, велику роботу з професійної підготовки молодих фахівців Указом Президії Верховної Ради СРСР Катерині Іванівні Болошкевич було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. За час роботи на льонокомбінаті вона була нагороджена двома орденами Леніна та орденом Трудового Червоного Прапора.
Катерина Іванівна брала активну участь у громадському житті, вона обиралася депутатом Верховної Ради Української РСР дев'ятого скликання, делегатом ХХІV і ХХV з’їздів КПРС.

ГАЛИНА БЄДАРЄВА

На Житомирському льонокомбінаті здобуло собі трудову славу не одне покоління ткаль. Не обминула робітнича слава і Галину Гаврилівну Бєдарєву.
Народилася вона в селі Гальчин Андрушівського району. Трудову діяльність розпочала у 1956 році по закінченні семирічки телятницею в місцевому колгоспі, потім працювала на Житомирському заводі продовольчих товарів.
На Житомирський льонокомбінат Галина прийшла у 1966 році ученицею. Першою її наставницею була Зінаїда Іванівна Жовніренко. Вона вчила Галю приглядатися до роботи досвідчених ткаль, слідкувати за кожним їхнім рухом, думати, як зробити краще. І Галя сумлінно вчилася професії ткалі.
Тут же, на комбінаті, вона закінчила курси з вивчення ткацьких верстатів, жаккардових машин та особливостей роботи на них і отримала п'ятий розряд ткалі-жаккардистки.
Поступово в процесі роботи вона досягла необхідного автоматизму в руках і почала працювати на одному рівні з кращими ткалями, котрі обслуговували по два ткацьких верстати. Планові завдання виконувала, а в думках розраховувала на більше.
Галині поталанило з колективом, в якому вона працювала. Комплект (так називалася бригада у текстильній промисловості під керівництвом майстра) підтримав молоду ткалю, дав їй путівку в життя. Майстер Ю. П. Шоколенко разом з Галиною підраховував витрати часу на операціях, радив, як ефективніше використовувати цей час. І тільки після того, як Галина відпрацювала кожен рух, кожен жест, довівши всі операції до автоматизму, збережені секунди обернулися значною економією у часі і вона почала з успіхом працювати на трьох верстатах.
Її почин спочатку підтримали у бригаді, а затим і в усьому цеху, завдяки чому випуск тканин збільшився майже на третину за тієї ж кількості працюючих. У наступні роки Бєдарєва розширила зону обслуговування: чотири, п’ять, а потім шість верстатів.
Складові успіху Галини Гаврилівни були простими: на зміну вона приходила за півгодини до її початку, дізнавалася у змінниці про неполадки у роботі верстатів, старанно перевіряла технічний стан кожного з них.
Трудовий колектив льонокомбінату одним з перших у галузі перейшов на розширені зони обслуговування обладнання, виступив ініціатором соціалістичного змагання під девізом "За п'ятирічку - десять річних норм". В авангарді цього почину однією з перших йшла Г. Г. Бєдарєва. У 1973 році вона разом з подругами по роботі виступила з ініціативою боротися за право працювати з особистим клеймом. Це значно підвищувало відповідальність робітника за якість продукції і вже наступного року їй було присвоєно звання "Відмінник якості" та надано право працювати з особистим клеймом.
Працюючи з повною віддачею сил, Галина Гаврилівна 18 серпня 1976 року завершила план двох років п'ятирічки і до 1 листопада виробила 18,3 тисячі метрів тканини. При плані 4 метри щогодини вона виробляла 12 метрів тканини.
У роки роботи на комбінаті Галина Гаврилівна навчила 20 молодих робітниць, терпляче й наполегливо передавала їм свій виробничий і життєвий досвід.
За видатні трудові успіхи Г. Г. Бєдарєвій у 1984 році було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці. Галина Гаврилівна брала активну участь і в громадському житті. Вона обиралася депутатом Верховної Ради СРСР, Житомирської обласної та міської рад народних депутатів, членом бюро обкому партії, делегатом ХХVІ з'їзду КПРС.

ДОЛЯ «ПОЛІСЬКОГО ШОВКУ»

Поліщуки з давніх-давен вирощували льон, виробляли з нього полотно. Льон недаремно називали "поліським шовком". Він уславив героїчних трудівників, котрі вирощували його небувалі врожаї у Великому Лузі та в інших районах Житомирщини. У радянські часи льонарство в Житомирській області було однією з найрозвиненіших галузей в Україні.
Майже піввіку діяв найбільший у Європі Житомирський льонокомбінат - один з флагманів промислових підприємств області та України. Його продукцію знали та цінували не лише у нашій державі, а й далеко за її межами. Підприємство свого часу освоїло випуск понад 40 видів тканин. Золотими літерами вписані у літопис комбінату імена передових робітників, справжніх майстрів своєї справи Героїв Соціалістичної Праці К. І. Болошкевич, Г. Г. Бєдарєвої, лауреата Державної премії СРСР В. В. Коломієць, уславлених ткаль В.  С. Венгловської, І. М. Манохіної та багатьох інших.
Згадуючи сьогодні імена прославлених трудівників, прикро спостерігати, що льонарська галузь в області фактично припинила своє існування. Зі знищенням колгоспів зникли й посіви льону. Сьогодні на Житомирщині льону сіють менше, ніж колись в одному районі. Нинішнього року посіяли лише 800 гектарів цієї культури. В області діє всього один льонозавод.
Гірка доля спіткала і Житомирський льонокомбінат. За роки незалежності його було штучно доведено до банкрутства і знищено: обладнання порізали на металобрухт, виробничі приміщення прийшли у запустіння або були роздані орендарям. Без роботи залишилися майже 7 тисяч працівників. Про існування колись цього гіганта нагадує лише зупинка єдиної лінії житомирського трамваю "Льонокомбінат" та вивіска "Галерея льону" на колишній прохідній.

Леонід ЗГУРСЬКИЙ,

голова правління
Житомирської
обласної громадської організації
"Фонд імені
В. О. Кременицького"

Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 130 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2018. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира