До Дня рятівника: з палаючих лісів у пологовий будинок, від нагороди президента до нового спеціального звання

03 липня цього року скромний рятувальник 27-ої ДПРЧ смт Пулини Іван Давидюк указом Президента України Володимира Зеленського був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Шлях до цієї відзнаки пролягав з квітня місяця крізь дрімучі та палаючі поліські ліси. Це був сухий та спекотний квітень. Спекотним він був з усіх боків – як і в температурному режимі, так і у вигляді кількості пожеж в екосистемах, що зростала як на дріжджах просто на очах.

Полум’яний квітень на Житомирщині

Сухостій палав усюди і вогнеборці щоденно, багато разів на добу, виїжджали гасити його. Обстановка була дуже напруженою. Бували такі чергування, що машини взагалі не встигали навіть заїжджати в гаражі. Рятувальники працювали на деяких пожежах по 5-6-8 годин, після яких буквально падали з ніг від втоми. Вигорали сотні гектарів земляного настилу, горіли будинки, і навіть (!!!) травмувалися й гинули люди. Поступово й ліси північних районів регіону наповнювались вогнем… У надзвичайних подій карантину не буває. Поки більшість людей залишались вдома, вогнеборці були серед тих, хто не припиняв свою роботу ні на хвилину. Хто ж як не вони дасть гідну відсіч стихії?
– Майже півтора місяці наші хлопці залучались до гасіння лісових та торф’яних пожеж на півночі області, – розповідає начальник 27-ої Державної пожежно-рятувальної частини смт Пулини Управління ДСНС України у Житомирській області Сергій Довгалюк. – Відлік почався ще з кінця березня. Тоді пожеж вистачало й на території нашого району, але допомога північним районам була потрібна терміново. Практично увесь особовий склад нашої частини, змінюючи один одного, пройшов через ті пожежі. Я благав Бога, щоб усі бійці повернулись живими-здоровими та щоб техніка їх не підвела.   
…Іван Давидюк звично здав свою зміну, приїхав додому, пішов відпочивати. Після обіду йому зателефонував начальник Пулинського райсектору та сповістив, що на півночі області не вщухають лісові пожежі і необхідна допомога. По великому рахунку, це й так ставало зрозумілим, адже дим та запах горілого було вже давно відчутно і в Пулинах. Вже через дві години він разом із колегами виїхав на допомогу побратимам.
Ще навіть в’їжджаючи в Коростень через суцільну задимленість їхати без світла було неможливо, а це ще навіть сонце не сіло. Така собі поїздка, ніби із зав’язаними очима. Хлопці прибули до Овруча, де й провели свою першу ніч в місцевій пожежній частині, в очікуванні невідомого. Поступово підтягувались й вогнеборці з інших районів Житомирщини та регіонів країни. Необхідно було добряче виспатись, адже попереду на пулинських рятувальників чекали 5 вогняних днів.

Відчайдушні, безстрашні КРАСЕНІ

Тільки сонце зійшло – легкий перекус, шикування і розподілення по ділянках. Пулинським хлопцям також дісталась своя територія. Один з лісівників особисто провів їх на обраний фронт роботи. Задача була така – не допустити перекидання верхової лісової пожежі через дорогу. Проста й складна одночасно, але її виконання на той момент вважали дивом. За спинами пулинців були тисячі гектарів лісу, які полум’я могло охопити за лічені хвилини. Четверо чоловік на одному пожежному авто проти справжнього пекельного монстра. Вони були останнім бар’єром, який міг зупинити його. Боягузів серед них не виявилось і вони прийняли бій – стали боротись.
Хлопці вирішили застосувати таку тактику, щоб рукава не торкалися землі. Для цього вони чіпляли один рукав до машини і гасили, при цьому повільно їхали, не зупиняючись. Вогнеборці пролили вздовж дороги ліс верхом з обох сторін, чекаючи, коли ж підбереться вогняний ворог. Від такої кількості диму здавалося, що вже ніч, хоча був лише ранок.
Відчуття було моторошне, ніби неподалік від тебе їде поїзд, а ти його не бачиш. Гул стояв такий, що вуха закладало. Сильний вітер, спека. Тіло кидало то в жар, то в холод. На очах безпомічні лосі перебігали через дорогу в пошуках порятунку, навіть не лякаючись людей. Врешті-решт, вогонь перекинувся через дорогу лише в трьох місцях, але і його хлопці швидко «зловили» і не пустили далі.
Упродовж дня пулинці більше так і не допустили перекидання полум’я на іншу сторону. Тисячі гектарів «зелених легенів» Житомирщини залишились неушкодженими. Це був лише перший день їхнього перебування у відрядженні, але він став самим пекельним і доленосним. Адже завдання, яке вони виконали було надважливим і здавалось нездійсненним. Навіть колеги-лісівники, які не вірили, що це вдасться, стали ще більше поважати вогнеборців. Наступні чотири дні після цього на інших осередках загорянь здавалися Івану Давидюку вже звичайним чергуванням.
На вечірньому шикуванні, обговорюючи результати роботи упродовж дня, начальник Овруцької пожежної частини із щирим захопленням звернувся до пулинських сміливців – «Хлопці, ви просто красені. Вас 100% за це нагородять». Слова були пророчими, адже згодом, окрім Івана Давидюка, нагороду «Знак пошани» отримав і водій того екіпажу Євгеній Жебровський.      
– Щоб стати справжнім рятувальником необхідно бути ним в душі та не боятися робити свою роботу, – говорить начальник Пулинського РС Управління ДСНС у Житомирській області Анатолій Павленко. – У Івана це в крові, адже його батько теж був вогнеборцем і вони обоє знають ціну небезпеці. Коли йшов масштабний фронт вогню він з хлопцями не відступив, а кинувся під це полум’я, врятувавши від знищення тисячі гектарів лісу. Пишаюсь своїми хлопцями і дуже радий тому, що їхній героїзм, їхня відчайдушність та безстрашність відзначена на найвищому рівні. Це дійсно заслужено.     
Керівник пулинських рятувальників був щоденно на зв’язку з хлопцями. Особисто їздив проводити ротацію. На самому початку пожеж перші відправлені пулинські вогнеборці навіть казали, що не треба їх змінювати, допрацюють до кінця. Там було одне єдине пожежне братство зі всіх куточків області й країни. Проте ситуація погіршувалась і ставало ясно, що за один тиждень пожежі таких масштабів не загасити. Ротація була вкрай необхідною, бій з вогняною стихію затягнувся на півтора місяці.

Рік, який запам’ятається на все життя

…– Наші розмови з чоловіком тривали по кілька хвилин, – згадує дружина нагородженого вогнеборця Інна Давидюк. – Ну що жінка може спитати? Чи їли щось, чи є де спати… Іван намагався мене не хвилювати, але я чула в його голосі постійну напругу. Мене це, звичайно, лякало. Мій чоловік  ніколи в житті нічого та нікого не боявся, але та пожежа його по-справжньому нажахала. Проте знаючи його, я була переконана, що він не відступить ні на крок, навіть зіткнувшись один на один зі стихією.
Переживання жінки були практично помножені на два, адже мало того, що на батька-вогнеборця чекали дві маленькі донечки, так ще й сама Інна була вагітною. Коли керівники відправляли Івана на ліквідацію лісових пожеж, то вони до останнього вагались, враховуючи положення його дружини. Однак сім’я Давидюків вже давно звикла до бойових буднів. І хоча Житомирщина таких пожеж не бачила вже майже 25 років, Іван все одно не відмовився їхати й не сховався за спинами колег. Його не відлякали ні вогонь, ні коронавірус. Віддихавшись після повернення з лісових пожеж, він буквально через два місяці помчав до пологового будинку за своїм найціннішим подарунком цього року від самої коханої й найближчої людини.   
– Взагалі ні про що не жалкую, – переконує Іван Давидюк. – Був настільки невтамований азарт перемогти стихію і ефективно виконати свою роботу, що аж кров кипіла. Це тепер такий неоціненний досвід, який в подальшому лише допоможе в роботі. Я ніколи не гнався за владою, званнями, нагородами… А ця нагорода?... Можливо син колись візьме її до рук та побачить, що його батько був не в останніх рядах.
Скоріше за все, для більшості людей 2020 рік запам’ятається переважно негативними подіями, але наш герой щиро дякує долі за те, що для нього цей рік був саме таким. Вогнеборець виграв свій найважчий в кар’єрі пекельний бій. Вперше за 12 років удостоєний нагороди за службу від самого Президента України. Він втретє став батьком, дочекавшись нарешті сина. Отримав звання молодшого сержанта служби цивільного захисту. На День знань повів свою другу донечку до першого класу. А рік то ще й не закінчився…  Хочеться побажати Івану, щоб приємні події у його житті лише додавались, як винагорода за ту нелегку роботу, яку він виконує.

Павло Франчук
прес-служба УДСНС у Житомирській області

Баннер
Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 82 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2020. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира