ЖИТТЯ ПРИВЧИЛО ДЕПУТАТА В. САМЧУКА ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ДОРУЧЕНУ СПРАВУ!

У дуже гарному місці на берегах відомої річки Уж розташоване село Межирічка Коростенського району

де народився і виріс депутат Житомирської обласної ради Володимир Самчук. Між іншим, перша писемна згадка про його рідне село датується 1616 роком.

У селі зберігається й архітектурна пам'ятка - дерев'яна церква, збудована ще у 1772 році. Яскраві картини рідної природи та рідна домівка зберігаються в пам'яті Володимира Миколайовича усе життя.

- Мій батько Микола Томашович, інвалід війни,  був лісником, а потім пастухом, - розповів Володимир Самчук, - а мати Ганна Опанасівна працювала у польовій бригаді. Мій дідусь Опанас загинув на війні. Закінчивши нашу 8-річну школу, я продовжив навчання у Дідковицькій школі, але після дев'яти класів вирішив випробувати долю на шляху до самостійного життя і вступив до Чернігівського кооперативного технікуму на механічне відділення.
Життя у сільській місцевості, де, крім навчання, потрібно було й допомагати батькам на селянському подвір'ї, доглядати за худобою і городом, привчило хлопця до відповідальності за доручену справу, гартувало його характер. І надалі це дозволяло йому досягати намічених по життю цілей, долаючи на шляху різні перешкоди.
Після технікуму, де юнак отримав спеціальність техніка-механіка та електромонтера четвертого розряду, його було розподілено на роботу до Вінницької області. Але буквально через сім днів Володимира призвали до армії, де він прослужив два роки і повернувся у званні старшого сержанта.
- Та вдома я пробув недовго, - каже Володимир Миколайович, - бо по комсомольській путівці поїхав працювати у далекий Норильськ. Вирушив, аби не сидіти на шиї у батьків, відновлювати залізницю, яка пролягає там в умовах вічної мерзлоти. Та, попрацювавши там певний час, я повернувся до рідних місць у нашу квітучу Україну. І влаштувався до однієї з будівельних бригад, яких тоді називали "дикими", бо мені хотілося заробити "копійчину", щоб бути, повторюю, матеріально незалежним. Працював я так до 1987 року, дещо покращивши, звичайно, своє матеріальне становище. Адже заробітки в таких бригадах були несумірні зі звичайними зарплатами. Будували ми корівники, молочні комплекси, пилорами, комбікормові заводи, дитячі садки, сільські школи...
- У яких областях ви так успішно трудилися?
- У Житомирській, Чернігівській та Вінницькій. Та потім все ж переважила енергетика, у якій я до того вже встиг попрацювати електромонтером Коростенського РЕМу оперативної виїзної бригади. Цього разу мене призначили інженером.
А згодом завдяки досвіду та набутим знанням Володимир закінчив також Київський політехнічний інститут. Спеціаліст пройшов усі щабелі професійного зростання - від інженера до головного інженера, заступника директора з комерційних питань та енергонагляду. А після реформування енергетики на Житомирщині Володимира Миколайовича призначають директором Бердичівського РЕМ ВАТ "ЕК "Житомиробленерго". За сумлінну працю та високу професійну майстерність В. М. Самчук у 2005 році був нагороджений нагрудним знаком "Відмінник енергетики України".
Помітили у досвідченого фахівця і значні організаторські здібності. Тому у 2008 році його запросили до столиці на посаду заступника директора Відокремленого підрозділу "Головдерженергонагляд" ДП НЕК "Укренерго". Приємно, коли твоє професійне вміння та можливості належно оцінюють. "Протягом роботи у Відокремленому підрозділі "Головдерженергонагляду" державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" В. М. Самчук зарекомендував себе кваліфікованим спеціалістом, здатним оперативно та творчо вирішувати поставлені завдання. Принциповий, працелюбний та вимогливий до себе і підлеглих, він користується повагою та авторитетом у колег по роботі. Нагороджений нагрудними знаками "Відмінник енергетики України", "Почесний енергетик України" та "Почесний працівник Держенергонагляду"!".
- Володимире Миколайовичу, розкажіть, будь ласка, і про близьких вам людей, які завжди підтримували і підтримують вас у всіх життєвих ситуаціях.
- Така суттєва підтримка у мене є. Коли я повернувся додому з Норильська, то зустрів у своєму селі дуже гарну дівчину Катерину. Почали зустрічатися, а у 1980 році зіграли весілля. У 1983 році народилася у нас чудова донька Оксана. Зараз вона вже доросла. Отримала професію юриста, заміжня. Донька подарувала нам двох онучок Настю і Катрусю. Це наше щастя!
- Як поставилася сім'я до вашого балотування у депутати?
- Це якраз вирішувалося на сімейній раді. Катерина Іванівна цілком мене підтримала. Адже це можливість бути корисним для суспільства, для людей.
- Володимире Миколайовичу, що ви такого сказали своїм землякам, які вас підтримали, що їм це припало до душі? Адже, як відомо, у вас була дуже значна конкуренція.
- Ми обговорювали багато проблем. Але я сказав людям: "Я професіонал з великим досвідом роботи. Наді мною немає якогось чинника, який би міг вплинути на мої рішення. Тому я чесно і прозоро можу відстоювати ваші інтереси. Вважаю, що чимало проблем можна вирішити, але для цього мені необхідна ваша довіра і підтримка!". І люди мені повірили.
Сьогодні ми познайомилися з такою цікавою людиною на Житомирщині, як депутат облради Володимир Самчук. Про те, як Володимир Миколайович виконує свої обіцянки, ми поговоримо у наступних публікаціях.

Спілкувався І. ГРИЦЕНКО

 


Обсуждение закрыто

Баннер
Баннер

Лента новостей

сейчас на сайте

Сейчас 115 гостей онлайн

Газета "Эхо" © 1989-2017. При любом использовании материалов сайта ссылка (для интернет-изданий - гиперссылка) на на http://www.exo.net.ua обязательна
новости житомира